«Як поживаєш, мій друже?
А в мене життя недуже
Склалось та й дарма,
А як там сестра?
Пишу до тебе і не знаю,
Куди життя закинуло, гадаю,
Що все скоро мине
І через рік вже випустять мене.
Тебе тоді ж бач захистив,
А життя своє сам занапастив.
Надіюся, що як тебе побачу
Не скажеш: « Бачити не хочу!»
До тебе я не побіжу,
Я просто братові пишу.
Не хочу тривожити маму
Її я ввів давно в оману.
Я їй сказав, що живу
Десь далеко в Перу,
Що постійно працюю, робота…
Тому додому вертатись неохота.
Писати більше нема кому.
До речі, я вже не курю траву
І навіть, давно не палю
І більше року не п’ю.
Я не чекаю від тебе довіри,
Бо повернувся до старої віри.
Може, для тебе це лише розповідь
Для мене - це ціла сповідь .
Може, для тебе пусті слова
Для мене – це усе життя.»
