Душа згорнулась равликом у тілі,
І щось собі у темряві бурмоче.
Їй вже пісні набридли застарілі,
А нових вона слухати не хоче.
Душі болить за те, що їй боліло,
Та з’ясувалось вже нікому не потрібно.
Вона сьогодні зустрічає підозріло,
А що там завтра – завтра буде видно.
Душа бурмоче, бо так хоче спокій,
Для неї вітер – то всього лиш вітер.
Для неї зорі в темноті високій
Любих імен вже не складають літер.
Та невгамовне серце, смика душу,
Штовхає її з темряви на волю -
Ти мусиш бути, а я битись мушу,
Бо я даю життя, ти пишеш долю.
