Хтось сказав дивну фразу, що патріотизм – це відносно…
Що це просто уміння любить більш за себе – когось…
Запозичені душі, штамповані зручності ГОСТом,
сурогатом сумління будують для честі погост.
Їм, мабуть що, байдуже – де вперше «аґукалось» МАМА;
назви вулиць, де жили, де дзвінко дуріли в квача;
підвіконня, з якого вдивлялись в життя панораму;
сад чужий, повний яблук, де грізно собака гарчав…
Не важливо для них, гімн якої країни співати;
на якій з сотень мов про кохання – на весь білий світ;
мальовничі картини соломою вкритої хати;
і який своїм дітям укласти життям заповіт…
…А весною побачимо знов зі свічками каштани,
перед тим в рік новий за хвилинами слідом руша…
Дай нам, Боже, низьких…
в різних кольорах...
мирних парканів,
бо за прапор з гербом, що тримається міцно руками,
на життя…
на віки…
назавжди зачепилась душа…