Ідол фальшивий, що смертні підносять,
Тільки безумці звели твій вівтар,
Люди в сльозах тебе милості просять –
Ти ж їм даєш лиш печалі тягар.
Чадо сліпе, не боюсь твого чару,
Ти не уб’єш свій гарпун вглибину,
Від твоїх стріл, від палючого жару
Серце незаймане, вільне замкну.
Я не споганю струн ліри ніколи,
Щоб на них плачу сльозина текла
Від тих обманів, що сієш навколо, –
Зраднице, ти лиш страждання несла.
Губи мої з твого кубка страшного
Ввік не торкнуть той отруєний мед,
Бо ти лукаво вливаєш до нього
Жовчі, злоби і печалі букет.
Слух мій до тебе не мав зроду віри –
Завжди неправди лестивий кумир.
Не розгубила душа моя щира
Спокій солодкий і лагідний мир.
Успіх, тиране, я твій не прославлю,
Не принесу безсоромних похвал,
Маю я щастя, і гордість, і славу,
Серце наповнює радості шал.
А як щоку мою сльози умиють,
Стиснеться серце від прикрих оков,
В ньому неспокій і болі дозріють –
Це не від кубка, що носить любов.
Знати не знаю тебе я навіки,
Страхом летить твого імені зов,
Бачу як горя наповнюєш ріки –
Губи мої проклинають любов!
Знаю, що ревнощі тебе зламають,
Знаю, що тебе знесе до основ,
Знаю, що смертні коліна згинають –
Я ж проклинаю з презирством любов!
María Josefa Mujia
El amor
Ídolo falso que el mortal adora
Y que insensato te erigió un altar,
Por quien el hombre su miseria llora,
De quien recibe solo un gran pesar.
Jamás cante tus triunfos, niño ciego;
No herirme pudo tu terrible arpón;
De tus saetas, de tu ardiente fuego,
Conservo ileso y libre el corazón.
Nunca manche las cuerdas de mi lira
Regando en ellas llanto de dolor
De engaños mil que tu deidad respira,
Con que penas sin fin causas traidor.
Mi puro labio de tu copa impía
Jamás gusto la emponzoñada miel,
Que al brindar viertes con sagaz falsía
Muerte, veneno y amargura y hiel.
Nunca mi oído se inclinó a tu acento;
Siempre tu halago lo creí falaz.
Mi alma inocente no perdió un momento
Su dulce calma, su tranquila paz.
Nunca cantar, tirano, tu victoria
Ni tributarte vil adoración
Es mi laurel, mi orgullo, dicha y gloria
Y el mas grato placer del corazón.
Si mi mejilla en llanto se humedece
Y si en el corazón hay amargor,
Si en el la angustia, la dolencia crece,
No es del acíbar de tu copa, amor.
No te conozco, y de esto me glorío!
Tu nombre odioso escucho con horror,
Y, al ver que causas males mil, impío,
Te dice el labio: ¡Maldición, amor!
Se que interés te vence, abate, humilla;
Se que los celos te dan gran temor;
Se que el mortal te inclina la rodilla.
Yo te desprecio y te maldigo, amor!
ID:
599715
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 14.08.2015 21:43:29
© дата внесення змiн: 03.12.2015 23:29:22
автор: Валерій Яковчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
