Я наче між двох вогнів,
неначе між двох берегів.
Неначе струна, неначе стріла,
що ніяк не влучить у ціль.
Морозним мій подих став,
покрилась я інеєм чвар.
Забула мету, світлу й просту.
Де ж цей цілющий узвар?
Як злочин моє життя.
Праворуч, ліворуч - стаття!
А як в центрі йти без світла мети,
то краще вже забуття!
В полоні чужих рук,
наче мушку схопив павук.
Як в казці чекає вона комара,
її щоб звільнив від мук.
Та казка, то лише дим.
Хоча правда буває і в нім.
Терпіла, могла, напилась сповна
життя монотонного плин.
Я - жінка, я - як стіна!
Та часом буваю дурна:
даю слабину, рвуть як струну,
заради чужого добра.
Де вихід? Мені покажіть!
Залиште й подумать лишіть.
Я зважу всі "за", і на терезах
залишу те, що болить.
А інше - лишу собі,
та що - не скажу тобі.
Здогадуйся сам, читай по губам...
Щаслива я....так чи ні?
