Федір Петрович, немолода, можна навіть сказати пожила людина, вже років шість. На пенсії. Отож часу в нього завжди багато, навіть наскільки багато, що він не знав куди його подіти. Тому більшість часу тратив на перегляд телевізора, ну і звичайно на сон. Пульт управління телевізором був йому незамінним помічником. Коли пульт куди небудь пропадав, то Федір Петрович зразу ж втрачав спокій, і шукав його аж поки не знаходив десь між стінками дивана.
Отак дивлячись телевізор Федір Петрович якось і заснув. Спить він і бачить як раптом нізвідки появився старенький дідок. По вигляду Федір Петрович зразу ж уяснив, дід значно старший за нього. Дід присів на край дивана, хитро подивився на Федора Петровича, так , що в того аж мурашки побігли під шкірою. Ледарюєш ? спитав дід.
Федір Петрович аж поперхнувся, хотів відповісти запитанням на запитання. А твоє яке діло? Але чомусь промовчав. А ти знаєш, що від такого життя й померти недовго. Федір Петрович поперхнувся ще раз від несподіванки. До нього аж тепер почало доходити що це Бог. Він з острахом дивився на діда і вже не міг вимовити жодного звуку. Дід – Бог пересів з краю дивана на крісло напроти, уже почуваючись повним господарем у кімнаті Федора Петровича. А ти знаєш що міг би ще трохи пожити, звичайно якщо зміниш свій спосіб життя. Скільки? Пробелькотів Федір Петрович. Ну наприклад до сто чотирьох . Федір Петрович знову поперхнувся. Враховуючи що ти більшість свого життя жив ледащо, то тепер тобі прийдеться надолужити. Ти маєш робити найважчу роботу. Допоки будеш робити, допоки будеш і жити. А перестанеш робити і начнеш знов ледарювати, то зразу ж і помреш. Тепер Федір Петрович уже навіть не ставив під сумнів того що тільки – що сказав дід – Бог. А дід – Бог подивився ще раз на Федора Петровича, на цей раз уже строгіше, і зник.
Федір Петрович відкрив очі. Телевізор показував якесь нове шоу.
Рука тут – же натиснула на кнопку пульта і виключила телевізор. Федір Петрович думав. Якщо це Бог, а сумніватися в цьому він уже не міг, то все аж надто серйозно.
Помирати аж ніяк не хочеться, отже потрібно жити так, як сказав дід Бог. Тай інших варіантів просто нема. Це не той випадок коли можна сказати і не зробити, іншими словами, надурити. І відкладати на потім теж не можна. Федір Петрович почав думати конкретно. Для початку треба знайти роботу. Як виявилося, це не так просто. Роботи звичайно за час його бездіяльності накопилося чимало. Але тут є ще фактор того , що робота має бути найважчою.
А то раптом дід – Бог подумає інакше. Після довгих роздумів Федір Петрович дійшов до думки, що потрібно робити огорожу довкола подвір’я. Огорожу йому вже доводилося за життя робити кілька разів. Так, як дерево має властивість гнити, то штахети витримують років десять – п'ятнадцять. Можливо він був би дожив свій вік і з цією огорожею. Але тепер, після всього що сталося аж ніяк. То ж шанс дожити до сто чотирьох років він тепер не упустить. На другий день, зранку, Федір Петрович одів нову спецівку і заходився демонтувати ще досить пристойну огорожу. Перехожі і сусіди здивовано позирали на Федора Петровича, а той працював, та так як ще ніколи. Для себе Федір Петрович вирішив що замінити огорожу дерев’яну на бетонну, це якраз та робота, важчої за яку вже нема. Отже він буде жити спокійно і з чистою совістю перед дідом Богом і перед собою. Тим більше, що бетонну огорожу потрібно буде робити чимало часу.
Скоро стара огорожа була успішно демонтована. Федір Петрович заказав Камаз шутру, цементу і взявся за роботу. Спочатку робота видалася майже непосильна для привиклого ледарювати тіла. Болі прошивали кожен мускул. Федір Петрович дочекавшись вечора, зразу падав на диван і до ранку спав як убитий. Такого з ним раніше ніколи не було. Уже років десять мучила безсонниця. Отож проснувшись ранком, Федір Петрович згадував діда – Бога, дякував йому за прожиту ніч, на швидко снідав і брався за роботу. Скоро тіло адаптувалося до нового режиму життя, мускули перестали боліти. Разом з бетонною огорожею виростали і біцепси на руках Федора Петровича. Сусіди і просто перехожі проходячи мимо говорили Бог в поміч і заздрісно любувалися Федором Петровичем.
Місяців через три доокола подвір’я Федора Петровича стояла новенька бетонна огорожа, а Федір Петрович стояв і задоволено усміхався. Живу, радісно подумав, уже в думці підшукував нову для себе роботу, і дякував діду – Богу що дав такий шанс.
2015р.
Напутньо, гарно! 
