Ти знову до мене заходила…
Зненацька так, просто зайшла.
Я ледве утримався з подиву,
коли ти, ось так, увійшла.
Без стуку, дзвінка, повідомлення.
Ніяких тобі смс…
Так просто з’явилась-мов подумки,
хтось дав подарунок з небес.
Тримаєшся трохи невпевнено
і очі ховаєш у бік.
Кудись поспішаєш у темряву,
тримаю за руку-не слід!
Ще мить – ми з тобою говоримо,
гуляємо разом в саду
і ти у весь час озираєшся,
в очах: «мені час, я піду»…
Тримаю міцніше за плечі я,
бо в цей раз вже не відпущу,
а ти зі словами сердешними:
«тримай не тримай та я йду…»
І я кричу: «Боже, що робиться?!
Я ж тільки но знову знайшов!»
А він мені тихо по батьківськи:
«Синочку, твій потяг пройшов…»
Я очі розплющив розгублено,
дивлюсь на рюкзак, каремат…
Й кондуктор вусатий засмучено:
«Твій потяг пройшов вже, солдат…»
05.07.2015 Володимир Царенко (с)
