МИНАЮТЬ ДНІ
Минають дні і роки… час минає,
І витоки осінній дощ змиває,
Стирає з пам’яті події і слова, –
Тепер вже пишеться історія нова…
Не в тому річ, не в тому наше горе,
Що рідні губляться пісні в просторі.
Печаль у тому є, які всі стали ми…
Колись же поважали нас межи людьми!
У тому смуток, в тому наше горе,
Що нас поглинуло житейське море.
Тепер турботи забавляють нас нові,
Тому стаєм бездумно в позу візаві.
У тому річ, якими всі ми стали,
Ми гідність, честь свою в багно втоптали,
Себе не хочем поважати і цінить.
Чи так ми Батьківщину вміємо любить?
05.12.2009 р.
