Тарасе, батьку мій, кобзарю, чому поліг ти у труні,
Вишневі сади увінчали твої сумні вуста німі
Чом очі щирою душею, всміхались долі непростій,
А думи волею зітхали, закохані в поля святі
Ти напророчив нам свободу і прихистив наш рідний край
І Україну карооку намалював... Для серця рай.
ЇЇ ти мову солов'їну у кузні наче сталь скував,
А долю - чорну домовину- переписав... Урятував
В полоні рідної мадонни згорали вщент серця людські
Ти був поводирем у морі і проводжав нас до хатин
Твої слова неначе іскра, манили й надихали нас
І слово наше українське, в душі займало й місце, й час
Портрети рідної країни, закохували око й слух
Зачарували нас картини, і неповторний віршів дух
Тут "...на оновленій землі врага не буде супостата"
І знову буде Ненька-мати, святую землю колихать
