Я і моя мила лагідно бурмоче :
- Де тебе носило ...?
- Не скажу не хочу...
Бо мене ти знову будеш докоряти
І стару розмову зможеш розпочати .
А скажу я мила – те , що ти вже знаєш ,
То якщо захочеш – знову запитаєш...
У сусідів , мила , - краще не питати
Бо вони за мене можуть так сказати:
„- Що тебе кохаю...”- то не вір голубка
Це я добре знаю , невелика ж бубка .
Не красній до мене , не звертай увагу
Зілля то шалене брало перевагу .
Тут чомусь так тихо
Начебто і грає
Моя мила лагідно
Про куму питає
Я хоч парень месний
Враз все уторопав
І на неї , як й вона
Очима похлопав
А вона собі не знає
Все своє торкоче
Причепилась й все питає
Знати дуже хоче
От пристала дурна баба
Начеб то не знає
(у куми був.. у куми ...)
Начеб то крім неї
Більш нікого в світі й не має
Ну й дісталась мені жінка
Не обділив Боже
Як бувало заведеться
Зупинить не зможеш
А вона ж свої очища
На мене наводить
І вже свою пісню
Заново заводить
- Як там кумонька вже наша
Чи жива , чи ходить ?
Ну а я не відступаю :
- Вона ж скоро родить....???(ой)
- Як ...Від кого ...Ну й нахаба
Ти ж мені божився
Ти ж казав , що вже не ходиш
Ось уже й дожився ...
Та чого ти репетуєш ?! Все село почує...
Бо скажу тобі кохана , що не я ,
А пан Диня із нею ночує
Як сказав це я для себе , за вухом почухав
Щось напевно тут із дуру трохи переплутав .
Ще хотів і на далі жінку я повчати
Та одразу тут замисливсь ...?...Гм...?
- Чи то може пан Диня – гуляти !?
І на радостях здогадок , як білилом в сажу
- То був пан Юхим , до неї , з посмішкою кажу .
Тут із жінкою щось сталось... Вся почервоніла
Немов шкуру з буряка на себе наділа .
І як глянув я на жінку , враз аж оторопів
І ладонями собі по щокам похлопав .
І вже як була понині – Жінка як зірвалась
Бігав бідний я по хаті - голова ламалась .
Якби глянув хто з на двору
То з мене і з неї
Можна було написати „Гибель на Помпеї”
Довго бігав... Я не знаю – вибився із сили...
Знепритомнів і упав – мене певно збили...
Просипаюсь чую в хаті Бога вже просили
Щоб прийняв він мою душу й дяка запросили
І мене вже як ведеться помили , оділи .
( тільки жалко що не накормили )
Довго ще вони кричали
Щось там голосили
Ну ось начебто і все...
Світло потушили ...
Думав стану ... спробую як сила
Й отряхнуся трохи вже від пила
...Та не здужав я піднятись – так заколотила
Раз такі мої проблеми , можна ще поспати
А на завтра нові сили буду я вже мати
А вже завтра ...Як й раніше – мене не спитавши
Жінка чинно так сказала – хустку зав’язавши :
- Дайте люди в путь доріжку за чотири гори
Буду милого провадить , щоб не мати докори .
Я лежу вже приготовивсь слухати дружину
І все думав :”Як помру...до куми полину”
Люди вийшли й жінка стала до мене читати :
„- Вже кого я замість тебе буду чарувати...
Вже на кого ти покинеш : - хочу я спитати ?
Чи на кума , бригадира чи то на Юхима ,
Кажу правду ще до нього в хату не ходила...
От , як вибрав би когось , то було б надійно ...
Ось хоча б із бригадиром – жити я спокійно
А за кума ...я не знаю...бо з ріднею сваритись...
От як був би він один можна й одружитись .
Як почув я ці слова , перестав червоніти
І усмішку на устах не знав де подіти
Жінка глянувши на мене тільки краєм ока
Як піп ригнула й згадала про Іллю пророка
Жінка зляк не перемігши „О небесний Отче ...”
Все про себе пошепки до цих пір лопоче ...
Бачу діло тут погане - пора воскресати
І вже жінку свою від памороку рятувати
Вдарив легко по щоці...Обілляв водою...
Жінка тут як закричить :
- Знов жити з тобою ?!...
Мене враз аж трусонуло : „- Ну й дає ж ця баба ,
Ти рятуєш її від смерті і сам стаєш Нахаба...”
Занотуйте ж дядьки сиві й молодії хлопці
Хто із жінкою полаявсь , щоб не мати мороку
Хай полюбиться із нею - бо не ступить він і жодного кроку
А якщо це все минеться і ніхто не взнає ,
То нехай мовчить небога й радість цю вкушає ,
Що таку щасливу долю він для себе має .
(Коробський Вадим)
