Юлії Костюкевич
протилежності завжди притягуються
і плюс на мінус
то буде найміцніший союз двох цілих
не половинок не половинчастих
самодостатніх двох цілих
сплетених долею
напрочуд самотніх
мук
руки ж для того
щоб убивати самотність
обіймами найріднішими
вуста щоб передавати свободу польотами
птахів
в піднебессі хмар
сплетених в ніжність посмішки сонця
і я прагну Тобі дарувати постійно цей дар
Щастя моє
навіть якби я вельми хотів
навіть тоді було б злочином
позбуватися Твоїх життєдайних
чар
навіть я
той хто пізнав щастя лише завдяки Тобі
ніколи не зміг би уявити на Твоєму місці
жодну іншу
Ти можеш ховатися серед лісу
розчинятися у юрбі
але ми обоє знаємо що я знайду Тебе
по аромату Твоїх парфумів
по легкості Твоїх слідів
по посмішці коли Тобі усміхаються
перехожі
по теплу від сонця
бо до Тебе воно завше куди ніжніше
знаєш як серце переповнюється любов'ю?
це ж майже що відокремлений орган
має в собі Тебе
абсолютно не бачить інших
не знає куди іде
але знає для кого
знає що краще і гірше
та іноді плаче від втоми
це як певне самовідречення
бо весь світ без Тебе не має ні цілі ні сенсу
і з часом незважаючи на усе
починаєш розуміти одне
найважливіша в житті
відвертість
разом з тим хто дарує для Тебе
крила
іноді
якщо пощастить
це все сплітається у одне ціле
і чи варто ще щось казати крім того
що Тобі моє Щастя
у цьому таки пощастило?
3 травня 2015 [20:40>
дорогою додому
