В блакитнім небі сяє сонце золоте,
Купається в його промінні свято,
Ісус Христос незримо по землі іде,
Принижений, зневажений, розп’ятий.
Вінок терновий вп’явся голками в чоло,
І по обличчі кров свята струмує,
А очі ніби життєдайне джерело,–
Він любить нас, чекає і сумує.
А ми, втонувши у щоденній суєті,
Квітчаєм до погибелі дороги,
Ісуса знову розпинаєм на хресті,
Не хочемо і згадувати Бога.
Ходім до Нього, Він терпляче в храмі жде, –
На ранішню молитву кличуть дзвони, –
Всі усвідомивши провини, покладем
В підніжжя ніг Його, коло амвону.
30.03.2012 р.
