Нема нікого – тільки ти.
За сотню клятих кілометрів
Я голим-босим буду йти
Серед зими в самому светрі.
По бездоріжжю і в туман,
Полями, вкритими снігами,
Я буду йти, смалити план,
Давити в землю біль ногами.
Нема нікого – тільки ми.
Я сотні літ шукати буду
Ключі від нашої тюрми.
Нема вини – немає суду.
Тебе тягає по світам,
Кидає в море, б’є об скелі.
Я мудрість віддаю літам,
Проводжу в небі паралелі.
Нема нікого – тільки я.
Струна заплаче і порветься,
Зупинить серце скрипаля
Й на тому світі десь озветься.
Я бачу тих, кого нема.
Я чую те, що зупинилось.
Змішались світло і пітьма,
І вже нічого не лишилось.
Нема нікого – тільки Бог
Вмикає в парку каруселі,
І робить так, щоб я не здох.
Він місить свіжі акварелі.
Я голим-босим буду йти
За сотню клятих кілометрів.
Я знаю – там чекаєш ти
Серед зими в самому светрі.
