Уже давно повинна я шукати
Альтернативу своїх почуттів.
Немає сенсу вже чекати
Від тебе таких теплих слів.
Ненавиджу, але кохаю...
Болить душа і серце знов.
Моя амбівалентність убиває,
Та ще горить в мені любов.
Твій провідний мотив життя
Для мене став таким близьким.
Я відчуваю кожен рух твій і чуття,
Ти ж хочеш бути вже чужим.
Якби ти знав, що я іще кохаю,
Якби переживав все те, що й я...
Зсередини повільно помираю
Від розуміння - більше не твоя.
Патетика моя тобі байдужа,
Все вислухавши, промовчиш...
Шкода, що до емпатії недужа:
Пізнала б, чим живеш і сниш.
"Забудь про нього", - говорили. -
"Ти іншого собі знайдеш.
У хмарах не літай на крилах.
Його уже не повернеш".
Хіба ж забути можна того,
Хто мені щастя дарував,
Хто об'єднав наші дороги
І вірно так мене кохав?
Хіба ж було тоді кохання,
Що й досі окриляє нас?
І чи потрібні ті зізнання,
Що зближували кожен раз?
Можливо, ти кохаєш досі...
Чому ж в нас різні береги?
Чому у нас настала осінь
І ми не маєм більш снаги?
Згадай, як ми колись любили -
Твоїм адептом я була..
За правилами нігілізму жили..
Згадай, скільки було тепла...
Давай з'єднаємо всі наші сили!
Забудемо образи всі..
Будемо знов без меж щасливі
Уже навіки, назовсім!...
Приємно 
