Кожній людині у житті доводиться так або інакше грати. Хтось вимушено, а хто спокійно. Одні певно і кажуть, життя то рулетка і вони частково праві.
Відмінність лише утім, що грати у життя доводиться серйозно і наслідки не можна списати, або вимкнути, або перезавантажити у мережі.
Рулетка має імовірність до виграшу, хоча передумови можуть змінюватися, залежності від того, наскільки ви уважно і що саме ставите.
Людина що говорить може бути поганим гравцем, бо тим самим себе часто викриває, якщо хіба це не тактика психічного впливу на конкурентів.
Людина ж що мовчить, більш приваблива, хоча і підозріла, бо хто знає що у неї на думці і яким буде її наступний хід. Сталін тому явний приклад.
Такі мовчуни були потрібні у багатьох сферах діяльності, де треба була витримка, уважність, тактика і дипломатія. Ті ж самі психологи.
Але і вміння вислухати – дорого коштує.
2.
Я сам нещодавно мав можливість у тому пересвідчитись, коли спостерігав за грою мого давнього шкільного товариша. Він полюбляв важитися силами з іншими гравцями – у покер. Приймав участь у багатьох змаганнях-турнірах.
Спостерігаючи тактику гри його, зацікавився психологією самої гри. Як вона може показати людину яка вона є реально, коли діло доходить до винагороди, звичайно грошової.
Я спостерігав за грою його суперника, бо у турнірі за 100євро, вони залишилися удвох за столом. Суперник, з яких як він казав вміє читати, з огляду на його манеру гри (ставки), виявився помірнішим за нього. Він був неабиякий вправний, чим мені імпонував. Мій твариш же не міг спокійно всидіти на місці, осипаючи чим далі його більш конкретними образами. Звичайно той його не чув, бо гра відбувалася у мережі. Але саме мені було не дуже приємно то слухати, і я підсвідомо вже бажав щоб той його провчив.
Що й сталося вже скоро. Мій товариш просто лютував від злості… але, мав те що робив.
З того я робив висновок, що треба вміти керувати ся своїми емоціями.
Не вмієш – не берись!
Після того я випадково по ТВ мав нагоду дивитися гру всесвітнього турніру з покеру, де мене вразив гравець із балансом в 1\4 млн.дол. сама сумма говорила про нього багато вже. Він у тому майже не повівши очима, обіграв усіх своїх суперників.
3.
Опісля, мені пригадався чомусь нещодавній кіно хіт, трилогії Бетмен. Бетмен і Темний лицар. Головним окрім Лицаря був Джокер. Його дії , що були доволі непередбачувані і незрозумілі, на перший погляд справили на мене хибне враження. Псих він і є псих.
Тому мені подобався більше Бетмен. І за стандартами ми завжди звикли надавати перевагу головному герою, бо він був наділений неймовірними, часом нелюдськими здібностями, що звісно імпонувало як хлопчикам, так і дівчаткам.
Перші прагнули – бути подібними. Другі хотіли таких собі лицарів, щоб захищали їх.
Все банально і правдиво. Тому, звісно тактика – вболівай за героя є зрозуміла.
Та щось мене все ж зачепило у Джокера. Тому я вирішив трохи пізніше переглянути його ще раз, так би мовити, свіжим поглядом, без штамів. І не помилився.
Я був де-що вражений. Первинне враження було звісно першим, але більшість речей я став бачити з іншої точки. Мене почали цікавити зовсім інші речі. Хоча я не співчував Джокеру, не тому що він діяв ні би то як патологічний негідник. За першим враженням герой був бездоганний, бо як бився вправно, так і мав нехилий дипломатичний хист, навіть у сутичках з посібниками Джокера. Тому звісно поряд з ним Джокер спочатку виглядав неадекватно, як черговий персонаж із коміксу.
Чим далі, характер вчинків Джокера ставав більш цікавий.
4.
Джокер не діяв хаотично, навпомацки. Він знав що робить, віддаючись справі, яка бридка вона не була. Бажання хаосу, сама дія, що мала привести до кінцевої мети.
Тому вірно визначив інспектор:- такі люди як джокер, не просто бандити з вулиці, чи клієнти психлікарень, вони прагнуть знищити усе навколо. Бо те що ми називаємо рай, для них є пеклом.
Все що ви звикли любити і цінувати, вони прагнуть знищити, світ має палати вогнем, лише там вони будуть щасливі. Жахливі висновки, на перший погляд… та інспектор лише дав загальну характеристику про стан вчинків джокера.
Причину ж що мала місце інспектор поки не каже, бо це лише перші висновки, з яких не можна робити результат. А вже за часом, коли хапають ще одного психа, що серед натовпу на параді який приймає мер, робить спробу застрелити його. І на допиті, коли детективи намагаються емоційно вибити з нього правду,-він спокійний. І це не аби як виводило із себе слідчих, які вже бажали його стерти на порох.
Він їм сміється у вічі. Він знає свою непричетність до всього що діється. Тому слідчі втрачають зв'язок з ним.
5.
Тут влучно пригадати ще один цікавий фільм. Дорога або шосе в нікуди, Альфреда Хічкока.
Там головний персонаж мав психічний розлад, самоусунувся від реального світу, маючи роздвоєння-а то і розстроєння особи. Персонаж таким чином опинився на роздоріжжі, між двома світами. Перейшовши із світу реального, до підсвідомого.
Йому ввижаються різні незнайомі люди, яких на самому ділі не існує, вони блукають лише у його хворобливій уяві. Через те він коїть злочини, але не усвідомлює це, бо ніби то робить інша особа. Заблукавши у підсвідомості він вже не може повернути назад. Ігноруючи будь-які спроби хоч щось вдіяти… в результаті – дорога в нікуди.
Більш того, у кінці режисер навмисно не виводить істину на поверхню, залишаючи глядача з своїми міркуваннями одного. Думайте самі, вирішуйте самі… ніби натяк кожному.
6.
Повертаючись до джокера, ми бачимо іншу ситуацію. Всі його вчинки у реальному житті віддзеркалюють його внутрішній хворобливий стан, який граючи у житті, за маскою невігласа прикриває свою внутрішню особу.
Тому детектив і виправдовує психа, бо той живе-перебуває в іншим житті, тому відпускає його, але відпускаючи з метою вийти ненароком на самого ватажка. Бо виконавець-слуга рано чи пізно, повернеться до замовника-господаря.
Та джокеру до кінця. Майже фантастичним чином вдавалося зберегти ефект недосяжності, невідомості.
Хоча дії його були над помітні. Він не менш майстерно викривав зрадників і самодурів. Ідея йому була важливіша за людські комплекси. Хоча саме їх він вправно використовував, спромігшись привернути на свою сторону навіть оплічника Бетмена.
..у гравців-не має свого гімну, командного. Ідея-понад усе. У кожного гравця є своя тактика і вподобання. З нами їх впізнають і розрізняють.
Ось чому так важко було вийти одразу і опісля на Джокера. Головне було помітно, що він все планував один, а його оточення було виключно інструментом у його задумі. Гвинтиками його бездоганно-жорсткого механізму.
Йому вдалося підкорити і майже знищити усіх місцевих ватажків банд. Він був ідеальним лідером і бездоганним злочинцем. Але яким він був насправді і чому так діяв – то було секретом. Бо підставних качок виявляв одразу, тому так важко було наблизитися до нього.
Таємно-неможливо, реально – надто небезпечно.
У цьому була його геніальність. Бо він міг вийти за будь-яку карту. А не номінально. Як то гадали тупі слідчі. Він мав те. Що бажав мати… і тим користувався майстерно!
7.
У кінці фільму джокер все ж показує своє обличчя, хоча і під маскою шута. Для того щоб впевнити і довести світу, що добра не існує, бо його втратили люди, за мізерними потребами. Джокер був певен у людській підлості і звірячості, коли заміновуючи два кораблі-лайнери, передає кожній команді по детонатору, ставлячи умову-з часом вирішити долю людей на сусідньому кораблі.
Цікаве і те, що одна команда складається із тюремних працівників і зеків, інша з людей різного рангу і характеру. Тому він дає нагоду усім пересвідчитися у своїй правоті.
Люди – злі! Але їхня мінливість його вразила і розсердила. Вибуху не сталося. Обидва лайнери вціліли. Два лайнери мали б синхронно вибухнути!
Бетман вказує джокеру на те, що які б не були люди, вони залишаються ними, принаймні глибоко усередині. Джокер ніби програє…ніби. Але вже за хвилину закадровий голос нам натякає – чи те на довго.?
Де є гарантії що завтра не з'явиться новий псих-невіглас, який потураючи закони і мораль, забажає перетворити світ на пекло…перевіривши суспільство на вірність.
…То, хто такий джокер
8.
Чому саме психа так цінував джокер..
Чому не звичайних, вуличник розбійників..
Псих – то ж людина хвора, душею екзальтована від зовнішнього світу, хоча ніби фізично перебуває у ньому. Але має при цьому загалу-своє сприйняття, що побудоване на фіксації особистих думок, що зовні не мали підтримку, розуміння. Свідомо вона здається закритою для діалогу, говорячи або роблячи з огляду не ясні речі. Вона. У певному сенсі сприймає себе відгалуженою від суспільства. Обранена суспільством за своє індивідуальне бачення світу.
– ви зі мною так поступили. Але у мене все буде по моєму.
Один мислитель якось сказав:
- якби світом володіли психи—жити було краще.
Чи можна вищих керманичів суспільства назвати психами?- навряд. Чому?
Все логічно. Психи є логічними за вчинками, варто уважно придивитись. Треба лише мати спроможність розпізнати потрібне. Бо все має пояснення… окрім вчинків людей розумних.
Наука перед цим безсильна.. горе від розуму.
ID:
567470
Рубрика: Проза
дата надходження: 17.03.2015 23:42:48
© дата внесення змiн: 05.12.2015 22:34:43
автор: Велес Є
Вкажіть причину вашої скарги
|
