Я знаю, що невдовзі поверну́ся,
Ніби лелека, із чужих країв.
Твоєї вроди жадібно нап’юся,
Наслухаюсь ранкових солов’їв.
Обійму степ вечірнім оксамитом,
Молитвою застигну на вустах
І проросту в полях пахучим житом,
Розчинюся у безлічі листах.
Розлиюсь морем, до небес безкрайнім
І вітром полечу у височінь…
На станції із потягом останнім
Помчуся до прийдешніх поколінь.
Ти ж знаєш, що невдовзі поверну́ся,
І хочеться комусь цього чи ні,
Я цьому світові іще не раз всміхнуся,
І птахом заспіваю в вишині.
Адже мене не здатні зупинити
Ні кулі, ні вогні, ні сили злі,
Бо неможливо в цьому світі вбити
Любов до тебе та до рідної землі!