Укотре повертається зима,
Хоча вже березень. Весна, весна…
Лежать сніги, мов біла вата,
І як на диво, так багато.
Це, кажуть, буськи прилетіли,
Десь у полях на землю сіли.
Ще кажуть: – на своїм крилі
Цей сніг нежданий принесли.
А я і рада цим снігам.
Бо уподібнились словам,
Яких давно уже чекала
І все в віконце заглядала.
Летять, летять сніги-слова,
Вже ними всипана земля.
Уже наповнили всю хату,
Встигай лише їх записати.
Мете словесний сніговій,
Встеляє словом зошит мій.
Слова-сніжиночки не з вати.
Їх так багато, так багато…
Хоча стара сніг-новина,
Для мене радісна вона.
Я утішаюся словами
І сиплю новими віршами.
Як не кріпись зима, зима.
Тебе у березні нема.
Мої вірші із слів, не з вати,
Їх всякий може прочитати.
Лише бажання треба мати,
Щоб мої вірші прочитати...
Не хочеться зими весною,
Та вірші вершать долю мою.
19.03.09.