Твої пісні я досі пам’ятаю ,
Твої казки навіки збережу,
Моя бабуся, роки швидко пролітають,
Немов ті ластівки, нажаль – не здожену.
Сьогодні вже волосся сиве,
В очах посіяна турбота і печаль.
Моя бабуся, нехай біда на віки згине.
Не плач, благаю, не переживай.
Ти нас чекаєш в гості завжди,
А нас нема й нема – ми зайняті своїм,
Та в серці ти не держиш кривди,
Бо знаєш - ще не раз повернемся в твій дім.
В нім запах пирогів і хліба,
Там у світ дорослий діти пішли.
Там пахне солодким дитинством,
Де бігали босі онуки твої.
А зараз, самотній садочок,
Де раніше ми грались в ляльки,
Де лунав чистий дитячий голосочок,
Коли співали з тобою пісні.
Знаєш, бабусю, важко буває,
Згадаю я посмішку твою,
Згадаю тебе – і біда відступає,
Бо посіяла в душу мудрість свою.
І кожний вечір молюся за тебе,
Прошу я в Бога здоров’я тобі.
Бо ти нам всім потрібна, як небо.
Без тебе, бабусю, не зможемо ми.
