І - весна
Давно чекало весну це село,
Давно земля не дихала на повну.
Опустять ноги в кришталеве джерело
І знов говорять про любов безмовно.
Протягує малеча їй волошки,
Кульбабами заквітчує їй косу:
«От виростеш – одружимось, ще трошки -
Ти тільки не втечи, рудоволоса!»
Дитинство в росах, очі зовсім близько,
Кохання, як кришталь, вродило чисте.
Тримав за руку вчора ще дівчисько -
Тепер в обіймах вже дружина Христя.
ІІ - літо
Давно жадало літа це село,
Гарячий промінь, рівчаки студені…
Дитячий сміх щасливить, мов вино,
Втішають матір звуки ці блаженні.
Чекають на столі пухкі пампушки,
Сметана в глечику, гречаний мед.
Залишать на столі порожні кружки
І знов сідлають свій велосипед.
Шкільні роки і час - немов ракета,
В дорослі очі зазирають мама з татом.
Стрічки барвисті, кульки та букети -
Вбирають до весілля рідну хату.
ІІІ - осінь
Вогниста осінь як завжди не забарилась,
В подвір’ї дітки луплять стиглий сонях.
Біля бабусі тихо примостились,
Рахують бубки в бабці на долонях.
Сім’я складає гарбузи до возу,
Кремезну роздягли до нитки грушу.
Бабуся нишком витирає сльози,
Аби ніхто цю казку не порушив.
Панує щастя на окраїні планети,
Маленька хатка – величезний світ.
П’ють теплий чай, розказують секрети,
Смакують свіжоспечений бісквіт.
ІV - зима
А ось навшпиньках і зима підкралась,
Старенький батько відкидає сніг.
Його стара в вікно все озиралась
І готувала фірмовий пиріг.
Різдво на дворі – свято за столом,
Улюблена печеня і «мімоза».
І знову діти під одним крилом,
І знов бабуся витирає сльози.
Альбом дістала, заварила чай,
На фото ще такі малі і босі…
А батько потай дивиться на рай,
Що збудував своїй рудоволосій.
