З листами осені, з зимовим першим снігом,
Із літнім заходом чи сходом на весні –
Не суть у тому, чи вогонь наскрізь, чи крига,
Та серед іншого я знатиму, де ти.
І будь ти першим чи останнім в світі,
Чи сотим поміж тисячі людей –
Я знаю, як тремтять твої повіки
І як блукає подих між грудей.
І тонкий відблиск аметистового цвіту
В твоїх розважливих очах
Мене проводив між очей усього світу
І лиш твої знайшов у власних снах.
Ні протяги, що рвалися крізь двері,
Ні дим, що виїдав мої думки,
Ні, навіть, дощ, що тік насмішливо зі стелі,
Не стали приводом сховатись чи втекти.
Я шостий намалюю океан –
Його поверхня зніжено блакитна
Перетинатиме лиш твій меридіан
У найсправжнішому, із вигаданих, світі.
ніжно)
