Між травами шепче силабо−тонічним
Професор і гопник, гротеском комічним.
Розкутий, як промінь, міцніший каміння,
Він вирве із м’ясом найглибше коріння;
Тікає з-під ніг, каблуком перебитий,
Волосся січе, безсоромністю спитий.
У темряві вітами й нервами грає,
Керуючись тим, що про тебе все знає.
Закине в обличчя найпершим цілунком
Гукне на реванш з повним спогадів клунком.
У грудях холодних щось тепле зіжметься
З нутра гострим замком готичним, проткнеться.
Обірвана сукня твердіє від льоду
Мурашки на спині змінили погоду.
Конвалії чорними плямами вкрились
Вони у волоссі самі народились.
Пробігла болотом білесенька кішка
Зосталась самотня ти в мороці, Сніжка.
Ображений вітер б’є в очі із граду
Скоріше шукаєш свою рідну хату.
Це місце чуже, тут ніхто не чекає
Він римами скроні і далі вбиває.
Та прийде душа, і заступить із тиха
Не будеш, поете, оспівувать лиха.
Дякую 
