Час проліта так швидкоплинно.
І безліч пройдено доріг.
Рве вітер листя безупинно,
Жбурля на батьківський поріг.
А на порозі нема неньки.
Немає й тата вже давно.
Пройшли родинні посиденьки.
Забулось, мов німе кіно.
Коли ж нап'юсь життя я до нестями
І в свій останній вирій полечу,
Зєднаюся з батьками-журавлями,
А дітям прокурличу, прокричу:
Любіть Вкраїну й українське слово!
Любіть щедроти рідної землі!
Повернеться в стократ, обовязково
Добро духмяним хлібом на столі!
Дружіть, сини, шануйте Україну.
Коли ж разом всі сядете за стіл
І в мозолях зароблену хлібину
Поділите по-чесному навпіл,
Згадаєте родину, маму, тата.
Згадаєте усе, що не вернуть.
І скотиться сльоза солонувата
На хліб святий, який насущним звуть.
Наллєте чарку, тост простеньким буде.
Підніметесь, шануючи батьків.
Хай поважають вас й цінують люди!
Ми гордимося за своїх синів.
