Лабіринт
Щоб ніколи не лякатися смерті – завжди думай про неї.
Сенека
Пролог
Люди не можуть бути ані цілком хорошими, ані повністю поганими.
Ніколо Макіавеллі
9 липня 2011
Південний Судан офіційно став суверенною державою.
У Малайзії затримали понад 1600 учасників антиурядових маніфестацій.
Митний союз розгляне пропозиції Києва у форматі 3+1.
В Криму загинуло двоє людей впавши з автопідйомника.
1.
Коли страшно, все бачиш не так. Страх затуманює все, що поруч тебе. Заважає все розгледіти. Тіло охоплене панікою не бачить межі між необхідним для виживання і між неістотним. Він не бачив.
Він біг по коридорах людського мурашника. Темрява поволі огортала їх, віддаючи все в царство тіні. Його важке дихання розповзалось по стінах, просочувало повітря своєю важкістю. Виїдало його очі, заважаючи йому бачити все навколо. Піт заливав очі. Він спробував витерти його такими ж соленими від поту руками, але зробив лише гірше. Ноги перечепились і дебела тушка гримнулась об землю піднявши хмару старого пилу, що довгий час мирно спочивав там. Він не міг піднятись, сили його покинули.
Серце шалено калатало. Здавалось воно от-от трісне і розсиплеться на друзки. Справа в тілі щось шалено пекло.
- Ти протримався всього годину – десь зверху почувся голос – це так ти ціниш власне життя, що готовий його рятувати рівно годину?!
Він не одразу зрозумів, що голос викривлений і лунає з гучномовця. Підняв чорну кучеряву голову і побачив, що всюди розставлені камери спостереження.
- Я знав де ти з самого початку – лунало з гучномовця.
Тук…
Позаду почулись кроки. Кроки в супроводі стукоту чогось залізного по стіні.
Тук…
Слабеньке джерело світла показало йому тендітну фігуру, що котячою ходою наближалась до нього. В руці вона недбало тримала биту. Він спробував піднятись, але зачепився за щось і знову впав.
Тук…
- Пізно – пролунало з гучномовця – надто пізно.
Ла-ла-ла-ла – наспівувала вона. Він відповзав спиною назад. Її голос лунав скрізь, відбивався від стін. Вона була все ближче. Він стукнувся спиною в стіну. Глухий кут – відступати нікуди. Його погляд прикипів до бити в її руці.
Тук…
- Не тягни з ним – почулось з гучномовця.
2.
За кілька кілометрів від того місця люди в дорогому одязі схвильовано загуділи. Задоволення все ж було не для бідних. В розкішній залі в червоних тонах крізь колонки на стінах пролунав оглушливий вереск. Мить, і все стихло. На екранах, що розміщувались скрізь по залі з’явилась кров в перемішку з шматками черепа. На них ще було чорне кучеряве волосся. Дисплеї потухли.
Кілька людей відсунулись від столів з білими скатертинами, котрі аж ломились від їжі. Апетит після такого зникав. Замість нього приходило дике збудження. Кілька заможних багатіїв одразу ж кликали привабливих молодих дівчат в коротких розкішних сукнях, заманюючи їх товщиною гаманців. Хтось пив, гамуючи своє невдоволення в склянці. Хтось радів, через те, що зробив правильний вибір. І тих і тих було мало. Більшість ж збуджено обговорювали побачене. В «червоній залі» панувала піднесена атмосфера.
- Сподіваюсь, вам сподобалось – з колонок пролунав викривлений голос.
Люди зустріли ці слова бурхливими оплесками. Дисплеї тепер показували темну кімнату, схожу на недобудоване підвальне приміщення. За секунду перед камерою з’явився організатор всього. Він носив чорний широкий балахон та білу хокейну маску. Ніхто не міг вгадати ні лице, ні, хоча б, тіло складення. Навіть голос був спеціально викривлений. Багато гостей не приховували тривоги, таке враження справляв організатор всього дійства, або, як він сам себе називав – Алхімік.
- Коли ми вже побачимо ваше лице, Алхімік? – спитала гарна, проте вже старша жінка з завитками в волоссі та в зеленому вечірньому платті. На ній було повно самих різних прикрас.
- А коли ми побачимо чесну податкову декларацію від вашого чоловіка? – відповів химерний голос.
Зал вибухнув реготом. Навіть пані в зеленому не стримала дещо нервової усмішки. Щойно побачене викликало в неї двозначні почуття насолоди й жаху. Вона розуміла, чому тут так багато людей, чому елітні повії сьогодні отримають щедрі чайові, або «ротові», це вже як їм велять їх заробляти. Вона знала, що всі ці люди відчувають небувалий сплеск емоцій. Жах та захват від побаченого. Нервова радість від того, що хтось, а не ти, по ту сторону екрану. Алхімік пропонував їм наркотик, що немає ніяких наслідків для тіла, зате швидко отруює душу. Він знав, і ця пані в зеленому знала, що буде й наступне шоу.
- Я хочу провести ніч з тією дівчинкою! – сказав лисіючий товстун з огидним лицем, в чорному смокінгу, що рипів по швам, коли той рухався.
Тому він здебільшого сидів за столиком на одному з багатьох диванчиків, розміщених по різних кутах зали і курив кубинську сигару. Біля нього сиділо двійко дівчат, вдвічі молодших за нього.
- Думаю, на сьогодні вам достатньо і ваших двох пасій – Ні маска, ні скривлений голос ніяк не відображав емоції Алхіміка – плюс я не можу гарантувати вам безпеку, коли ви будете вдвох…
Проте стало ясно, що така ідея була йому не до вподоби. Товстун не став сперечатись.
- Де він таких набирає? – тихо пробурчав він.
Навколо Алхіміка наче була аура, що наводила трепет на всіх, хто бачив його на екрані. В живу ніхто з гостей з ним не зустрічався.
- Того разу було краще – гості розступились показуючи того, хто це сказав.
Старий зморшкуватий дід з волоссям укладеним назад та пишною бородою. Лише великі голубі очі на старому зморшкуватому лиці показували, що він ще живий. Навіть попри вік він був міцної статури. Сірий костюм сидів на ньому, як влитий.
- Мені жаль – Алхімік розвів руки – всім не догодиш. Що саме не сподобалось?
- Я не побачив те, що ви хотіли нам показати – спокійно продовжив старий.
Більшість здивовано глянули на старого, але боязнь виявитись дурнем змусила їх прикинутись ніби вони розуміли. Мовчазне питання прокотилось по залу. Що він хоче довести? Що? Тому все на що вони спромоглись це зробити розумний вираз лиця.
- Я не побачив ніякої жаги до життя – сказав старий – А коли немає навіть такого, то не буде й нічого, що ви намагаєтесь нам втлумачити.
- Що ж – Алхімік наблизився до своєї камери, щоб закінчити розмову – сподіваюсь наступний раз вам сподобається.
Камера вимкнулась. Ще кілька секунд в червоній кімнаті панувала мовчанка. Ніхто не насмілювався хоча б щось сказати.
ID:
544439
Рубрика: Проза
дата надходження: 17.12.2014 14:19:42
© дата внесення змiн: 17.12.2014 14:23:41
автор: Кайтім
Вкажіть причину вашої скарги
|
