Коли нам двадцять – світ широкий
І безкінечний кожен день,
Нас дуже люблять кароокі,
А ми ж такі як той олень.
І в тридцять все ще по малому -
Не погудіть, не погулять,
Та вже не тягне так додому,
Як було це у двадцять п’ять.
Під сорок нам життя – індійка,
Вже діти виросли з санчат,
І завелась якась копійка,
І потягнуло до дівчат.
А в півстоліття дуєш губи,
Поважний пан, поважний чин,
Почистив пір’я, вставив зуби –
Ну просто півень між мужчин.
А як підкотить шістдесятка,
При згоді жінки - в тілі спазм,
Пониклий вид, крива краватка
І десь в минулому оргазм.
Але це все для пересічних,
Кому дає Бог по роках,
А я чомусь ось так, одвічно,
Жінок носив би на руках.
Бо так не хочеться ще, братці,
Аби застила в жилах кров,
Душі моїй лише шістнадцять
І серце здатне на любов.
Які ж роки, які причини,
Не той розклад і гра не та,
Найкраща поза для мужчина
Коли лежиш в позі вальта.
Я не герой лише моменту,
Мені замало і годин,
Мені до стану імпотента
Іще десяток не один.
Я залишаюсь такий самий,
Не звужую життєвий круг,
Я буду завжди поруч з вами,
Жінкам партнер, а друзям - друг.
ID:
543805
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 14.12.2014 21:18:49
© дата внесення змiн: 14.12.2014 21:18:49
автор: kalush
Вкажіть причину вашої скарги
|
