Недозволена розкіш, - у скутому межами світі
Павутиння щоденності зняти з своєї душі,
І сміятись, сміятись захоплено й щиро радіти
І збирати безжурно в долоні холодні дощі.
Недозволена розкіш, - будити в собі несвідомо
Те, що мрією навіть іще не назвеш:
Все бентежне і світле, нове і таке невідоме..
Не здивує нехай, а розквітне свободою, тихо без меж!
Хай розправить, як крила, душа свої стомлені руки
І до неба полине шукаючи захистку там, -
Недозволена розкіш, - побачити світло у буднях
І зостатись назавжди у митях прийдешнього дня.
Та чомусь невагомо складаються миті в дорогу
Ту, що просто назвали - відкривши всі вісі: "життям".
Часом хочеться розкоші в кожному слові,
В кожнім погляді сонця, що радість дарує всім нам.
Недозволена розкіш, - ніхто не поверне в минуле
І майбутнє у двері не стукає все ж.
Хай же кожному небо дарунок дарує, -
Це життя - тут, тепер - тиху повість красиву й без меж.
