Звичайна…, я звичайна людина…,
У житті до вподоби мені «середина»…,
Полюбляю я міру у будь-якій справі…,
Таки, слабкість я маю до солодкої страви…,
Зорі ранішні мене чаруватимуть…,
Склянку кави собі наливатиму,
А до неї ж солоденьке смакує,
Ось, і радість в житті вже вирує…,
Кава духмяна мені сон розжене,
На кожному кроці обов'язок вже «стереже»,
Повсякдення закрутить у вихор турботи,
Кінця-краю немає усілякій роботі…,
Цвірчать веселенько на світанку птахи,
Йдуть до школи дорослі і малі дітлахи,
Соні, соні йдуть науки долати…,
Як все швидко мине знає батько та мати,
Ось…, сонце за обрій, гомін стихає,
Відпочинок та тиша мене надихає,
Влаштуй мир на Землі – я Всесвіт благаю…,
Мудрості, розуму – всім Державам бажаю!
***
Богу дякую я за радість буття,
День минув – нема вороття…
28.10.2014р.
Уютное такое стихотворение с вкусным запахом кофе Кто из нас не любит помедитировать над чашечкой, собраться с мыслями, плохие - отбросить, чтоб не горчили...
Ніколь Авілчаду відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Люба, Фотінія, ваш відгук для мене дуже важливий, ви фахівець своєї справи, так писати як ви не кожен вміє, отже, дякую за теплі слова, на все добре
Кто из нас не любит помедитировать над чашечкой, собраться с мыслями, плохие - отбросить, чтоб не горчили... 
