Захід променів жаром в вишині
І лілеї бриз ніжив водяні –
В очереті грав квітів хоровод,
Мерехтів журний в тиші сонних вод.
Я бродив один, у полоні сліз,
Берегом ставка, там де верболіз,
Де туман розливсь клубом сірих хмар –
Відчаєм сумним безнадійних мар.
Плакали вони із надривом сил
Голосом качок з тріпотінням крил.
Верболозом тим я бродив один
У полоні сліз і туману плин
Затопив умить променистий жар
У морях блідих водяних примар.
В очереті спить квітів хоровод –
Білий цвіт лілей в тиші сонних вод.
Paul Verlaine
Promenade sentimentale
Le couchant dardait ses rayons suprêmes
Et le vent berçait les nénuphars blêmes ;
Les grands nénuphars entre les roseaux,
Tristement luisaient sur les calmes eaux.
Moi j’errais tout seul, promenant ma plaie
Au long de l’étang, parmi la saulaie
Où la brume vague évoquait un grand
Fantôme laiteux se désespérant
Et pleurant avec la voix des sarcelles
Qui se rappelaient en battant des ailes
Parmi la saulaie où j’errais tout seul
Promenant ma plaie ; et l’épais linceul
Des ténèbres vint noyer les suprêmes
Rayons du couchant dans ses ondes blêmes
Et des nénuphars, parmi les roseaux,
Des grands nénuphars sur les calmes eaux.
