А ти згадаєш мене?
Коли з самого-самого ранку,
За найдавнішою звичкою,
Відсунеш свою фіранку,
Й сам стаючи чиєюсь привичкою..
Цікаво, а ти згадаєш ..?
Якщо не приходитиму у снах,
Не писатиму тобі листи.
Ти зрозумієш,що справа не в словах?
Там де мовчання,вже не ті світи.
Хм, а чи колись згадаєш?
Коли питимеш чай чи каву,
Та уже не зі мною.
Згадаєш? І справді цікаво,
і чи буду тоді ж «одною».
Може таки згадаєш..
Коли знову повториться все,
Коли знайдеш кращу ніж я,
Коли її мінуси – будуть пусте.
Згадає мене пам»ять твоя.
А може і не згадаєш..
Коли з нею будеш абсолютно щасливий,
Коли разом зустрічатимете ранки,
Коли почуття вже будуть не шкідливі,
Коли разом виходити за рамки..
А знаєш, я більше не подзвоню,
Нехай горітимуть телефонні проводи.
Тепер вже точно не скажу тобі : люблю.
І залишусь сама зустрічати ці холоди.
