І
Ура! – чи що?
Не знає патріот,
чи раді люди, чи не дуже раді,
що нібито не Рада, а народ
замилює невинні очі правді.
Глядіть сюди, домашні вороги,
несамовита притча «во язицех»,
що ладна нас косити до ноги,
аби запанувала Раша ницих.
Ви, мічені рокуючим перстом,
осліплені жагою і баблом.
Служили ви бандитові при владі.
Чому ж тепер, коли прийшла пора
отримати від вашого добра,
не глянете ніяк у очі правді?
ІІ
За марні смерті відповість – Ніхто?
Але нема на відповіді часу.
Усе одно повторять сто по сто
за переможні відступи АТО
і тимчасові успіхи Донбасу.
У вас немає мудрості знання,
що розум дикуна стає мішенню,
що вилізає боком зайва жменя,
що очі вилізають вам щодня,
обмацуючи трупи навмання
і у мари кощавої кишеню.
Тебе не заховає у Кремлі,
несите плем’я іншої землі,
бо у імлі ночує ця почвара.
Тобі не досягнути до небес,
де вічний дух у нації воскрес,
а на рабів чекає Божа кара.
Начуваний, що у нас більше 700 тис силовиків, у т.ч. армії 300 тис. Раша біля наших кордонів має 40 тис. війська... Біймося! Втікаймо!! або мирімося... -ся!!!
Вдаються Вам, Ігоре, не тільки пародії! 
