Ти пішов, залишивши надію на повернення. Але не дотримав слово і зник назавжди. Серце моє кожного дня безліч раз дякувало тобі за це. А душа, зім'ята та зіпсована, ніяк не могла зрозуміти, що коїться. Чому так, аж до болю, легко? Чому складається враження, що в будь-який момент здіймешся у повітря? Не дивлячись на, здавалось би, прекрасність цих відчуттів, їй це не сподобалося. Моя душа звикла до страждання, до болю, до плачу по ночам. Зараз же все стало надто нецікаво. Загадкові все-таки створіння люди. Коли все погано, їм не подобається. Коли ж, навпаки, справи йдуть вгору - вони знову шукають відро дьогтю в ложці меду.
Я неправильна і постійно роблю неправильні речі, через які потім шкодую. Та зараз я точно знаю, що мені потрібно і благаю лише про одне: повернись! Прошу тебе, будь ласка. Тільки тоді, коли ти присутній в моєму серці, я живу повним життям. І зараз мені тебе не вистачає. Виправдай хоч одну надію. Повернись...
28.01.2009р.
