Я, спробую, довіритися знов,
І хай у цьому буде моя мука.
Але не перейти нам, той розлом,
Якщо не протягнути тобі руку.
Якби ж, ти тільки знав, як це лякає,
І я немов би, рину у пітьму.
А біля тебе, що мене чекає?
Чи не залишиш ти мене саму?
І відповіді я, не дочекаюсь,
Бо це не можна словом описати.
Нехай, я попри все, іще вагаюсь,
Але ж це завжди сташно - відчувати.
Пробач мене, що я не довіряю,
І підлості шукаю у словах.
Здається, що повірити бажаю,
Та віру ж, не утримаєш в руках.
Тепер в мені живе гірка тривога,
Що час від часу, дурощі шепоче.
Якби ж була у мене, тільки змога,
Дізнатись чого саме, вона хоче.
Та попри те, що я тебе лякаюсь,
Все ж спробую довіру збудувати.
І з часом, я колись,таки дізнаюсь,
Чи варто було знов тебе приймати.
ID:
523825
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 16.09.2014 15:21:13
© дата внесення змiн: 16.09.2014 15:21:13
автор: Favord
Вкажіть причину вашої скарги
|