Проснувся ранок, і блакиттю небо сяє –
Прозора, чиста, недосяжна далечінь.
Принишк десь вітер, чи в чужім саду гуляє,
А, може, полетів в небесну височінь.
Хмаринка жодна сонцю встати не завадить,
Повітря свіже, і світанок аж дзвенить,
Завмерли сад і ліс, і ниви, і левади,
В очікуванні дня притихли і лани.
Прокинувся світанок, холод пробирає,
Прощальні вже співають пташечки пісні,
І на нараду сім’ї ластівки збирають,
Щоб вирушити в путь і не застав щоб сніг.
Сидять усі на дроті щільно, як намисто,
Готуються в далеку путь, в південний край,
Щебечуть весело і гучно, й урочисто,
Для них співають води й зеленіє гай.
Попереду їх ждуть сліпучі краєвиди:
Моря, ліси, поля і ріки, й болота…
І я у мріях теж лечу із ними в вирій, –
В своє дитинство, бо мені найкраще там.
27.08.2010 р.
