Ховались люди по кутках,
Як горобці під стріхами.-
Морози били по руках
Із пристрастними втіхами.
Чаділи тільки димарі
Ідким нудотним смородом.
І навіть пси в конурах скрізь
Не подавали голосу.
Неначе вимерло село...
Та це лише гадається.
У сутінках,як б не мело,
Побачень час збувається.
Де парубок у хвіртки вріс,
То,щоб батьки не коїли,
Їх донька виприсне хоч крізь
Щілину,що є в домі тім.
Ніякі перешкоди тим,
Хто в любощах кохається,
Не є страшні,хоч вбийте клин,
Ніхто з них не розкається.
