Неначе пісня з піднебесся,
Мов соловей чарує слух…
Бо барви мови стоголоссям,
Заставлять зняти капелюх.
Чому паплюжимо ми мову,
Возносимо чужі слова?
Чи рідну нашу, калинову,
Вже не сприймає голова.
Бо й «Роксолана – українка»,
Слова московії несе,
Можливо тому, що це жінка…
Від слів її мене трясе.
У нас пояснень є багато,
Та мова в нас лише одна,
Тож бережімо мову свято,
Нехай дзвенить, немов струна.
Молімось мовою своєю,
Живімо на землі своїй,
Хай мова буде в нас зорею,
Мова народу, щастя, мрій…
Дуже гарно написали, взяла в обране.Прошу вибачення, та на мою думку, я б поміняла в останньому рядку слова місцями Народу мова, щастя, мрій. Мені здається так було б мелодійніше. Але це лише моя думка. Успіхів вам.
Віталій Назарук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чого вартий народ, котрий незнає власної мови. 
