двері зачинено, поїзд поїхав,
залишивши нас загубленими на тьмяному вокзалі,
пиячити десь між забльованим сортиром і масною лавкою
під пильним поглядом рибоокої гладкої касирші.
розгублені і охопленими повзучим відчуттям
огиди до людей,
ми цілковито зламані, з чого і посміюємось.
рушаймо: шосе тягнеться до сутінок,
ми сунемо ним, котячи сізіфів камінь погроз і помилок -
так, друже, ти теж ніхто інший, як хробак,
що судомно звивається у нашій сумній правді.
ще з дитинства ми тільки те й робимо,
що розчаровуємося (ох це жахливе відкриття
неправильності світу! цей праведний гнів!),
а тоді на повноліття ще й отримуємо
огиду до людей. і ти кажеш:
не хочу бути там, але й тут не потрібен,
хотів би піти з вами, але, звісно, обійдуться й без мене,
і я не хочу падати вниз, але й наверх не здобудусь і
ті, хто мав би мені допомогти, гарантовано плюнуть в обличчя;
хотів би стати кращим, але навряд це комусь цікаво -
іще одне жахливе відкриття: кожен
піклується лише за власну дупу - але зрештою,
і це не так важливо. я б не хотів помирати,
але, схоже, таки доведеться. ми відпадемо,
ми вже відпали, наче шматок грязюки,
нас відносить, як розірвану вітром тінь.
ось так, і з порожніми учима та кривою посмішкою,
зайвий і непотрібний,
я зовсім не дивуюся власному занепаду, адже слід знати:
майбутньому ми не потрібні, ми - непотріб,
отже випиймо ще. ось тобі кілька премудростей:
якщо хочеш плакати - тебе змусять сміятися,
а якщо хочеш сміятися, тебе змусять плакати,
і якщо ти знаєш правду, то і маєш знати,
що твоя правда нікому не потрібна.
якщо тонеш, краще не гукай по допомогу:
рятувальники занурюють поглибше,
ті кому довіряєш сьогодні, завтра
роздягнуть тебе, вип'ють усю кров і жбурнуть геть -
навзвамін залишається лише огида до людей:
охоче прощаємо ні в чому не винних,
а кривдникам гриземо п'яти.
можна зректися себе хоч п'ять разів на день,
а потім все одно зробити як забагнеться,
можна продати совість, а потім знову її купити,
і знову продати її. і найголовніше:
можна нап'яти хоч десять масок,
але дупу на плечах не сховаєш.
отже, зашиймо губи товстезною ниткою
і добиймо нарешті усі оті юнацькі штучки і збурення,
але все одно: огида до людей
залишається.
Дякую.Хотіла знайти в оригіналі--від перекладу теж багато залежить,але нема часу. Взагалі люблю читати його афоризми, хоча багато з них...дещо штучні, написані ,відчувається, задля того, щоб підтримати його репутацію дотепника і майстра парадоксів. Не треба їх сприймати серйозно.Деякі протирічать одне одному. Скажімо, "Be yourself; everyone else is already taken" протирічить тому, що Ви наводите, і, як на мене, має більше сенсу.
Saturnus відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
здається, серйозність слід приховувати, так я і намагаюся чинити.
Щодо того, що мізантропія має право на існування, я з Вами згідна (до того ж від неї часто віє свіжістю, вона здається словом правди на тлі суцільної фальші). Що ж до того, що природність є позерством--це Ви загнули.Природність того й природність, що вона не одягає ніяких масок.
Saturnus відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
то не я загнув, то загнув Оскар Вайлд. я процитував його афоризм.
