Сидиш навпроти стомлений життям,
Розказуєш мені про мої очі,
Про те, що треба було нам
Втекти, можливо, у темні ночі.
Чи хтось те знав, чи сподівався,
Що вітер буйний подує в серце?
І раптом з шалом закохався...
Я бачу навпроти живого мерця.
За поглядом уже не встежиш...
Спрацьовані немолоді вже руки,
Можливо, ти собі вже не належиш:
В тобі переплелися тільки муки.
Зрозумій, я не сміюся з тебе,
Я посміхаюся тобі крізь сльози.
Можливо, в тобі ще є потреба,
І серце не зламали ті морози.
Про що ж це я? Ти ж вовк-чужинець -
Я лань, cполохана тобою...
Мій вірш отримує синець,
І знов керують барви мною.
Сидиш навпроти втомлений життям,
І горнешся думками ближче все до мене,
Розказуєш, що треба було нам,
Не так прожить...Ой лишенько... Ой нене...
