Ми зійдемо взимі до ладного вагону
в перваншевих шовках.
І лацно буде нам у затишку бонбоннім
любитись в подушках.
Закриєш очка ти, - дивитесь не бажаєш,
як за шитвом портьєр
вискалюється ніч, шугає темінь жадна,
блука потворна чернь.
Аж ось відчуєш ти, що лоскотно щоці:
як порский павучок, що біга навманці,
цілунок мій на шиї любій...
Голівку схилиш і мені звелиш: "Шукай!"
і візьмемось неспішно ськати павучка,
що аж занадто мандри любить…
Переклад з підрядника твору Артюра Рембо. Оригінал:
L'hiver, nous irons dans un petit wagon rose
Avec des coussins bleus.
Nous serons bien. Un nid de baisers fous repose
Dans chaque coin moelleux.
Tu fermeras l'oeil, pour ne point voir, par la glace,
Grimacer les ombres des soirs,
Ces monstruosites hargneuses, populace
De demons noirs et de loups noirs.
Puis tu te sentiras la joue egratignee...
Un petit baiser, comme une folle araignee,
Te courra par le cou...
Et tu me diras: "Cherche!" en inclinant la tete,
Et nous prendrons du temps ; trouver cette bete
Qui voyage beaucoup...
