Приходить ніч і я знімаю маску...
І лиш тоді, напевно я жива,
Моє буття ніскілечки не казка,
А я не втомлююся вірити в дива.
Мені набридла сірість лиць буденності
І люди, що повсюд гримлять кайданами,
І розпинаються усім про свої цінності,
Нав’язані одвічними тиранами.
Я своє «ego» заховую під масками,
Я пам’ятала «sed vitae discimus»!
Життя своє заповнюю відмазками,
До чогось прагну, але ніц не змінюю.
Лише вночі тіло життям насичує,
Думки уже не сковує суспільство,
А вранці знову сковую я міміку
І йду у люд під пролетарську пісню.
_______________________________________
*sed vitae discimus (лат.) - для життя вчимося