І не змогла б йому бути, а він хотів її малювати на перехрестях ліній,
Ангели з тисяч чужих світів малюють у цьому безмовні тіні,
Ангели плачуть, ангелам теж болить, те, що вона така безпорадно байдужа,
Так, він хороший, він переживе цю мить, але тисячі, сотні наступних він не подужа.
Ангели знають, їм Домініка шкода - черствішу ніж Інгрід зараз знайти дуже важко.
Інгрід не вірна,їй не потрібна згода, Інгрід не буде загнана в клітку пташка.
Їй не потрібен світ біля білих ніг і не купити її польовим букетом.
Та й тій людині, в якої де серце сніг, ніколи й нізащо не стати хорошим поетом.
Інгрід не буде чекати за себе війн, Інгрід сама є безжалісною війною.
А Домінік ніжним кліпанням своїх вій щоб не пропала водитиме за собою.
Інгрід не слухатиме безпорадний писк і не гукатиме в темряву хто він й де.
Інгрід зітхає, від нього ніякий зиск. І звичайно вона піде.
Помаранчева дівчинка
