Ковдра і кава - це вже твоя звичка,
Закладка в книзі з дивним візерунком,
Важезний смуток впав на твоє личко
І наганяє він самотню думку.
А ти хотіла щоб усе, як в книзі,
Щоб принц з грошима, щоб палке кохання,
Щоб прокидатися в обід десь у Парижі
І ще, щоб раб виконував бажання.
А за вікном твоїм старий Хмельницький
І замість віскі у руках лиш кава,
Довкола більшість люду - сірі лиця.
Скажи чого ти, крихітко, чекала?
Хотіла щастя, але ніц не робиш
Ти вірила лише своїм романам.
Гадала ти, що синю птаху зловиш,
Але твої думки - сумна омана.
Зійди на землю і розкрий вже очі!
Поглянь на світ, як бачать реалісти.
І припиняй ти мріяти щоночі...
Ти, люба моя, справжня егоїстка.
Полиш романи. Ти вже божевільна,
Ти вже схибнулась на своїм коханні.
Бо безіменний палець буде вільний
До твоїх легенів останнього зітхання.
Ковдра і кава - це вже твоя звичка,
Закладка в книзі з дивним візерунком,
Самотній погляд, молоденьке личко,
Любовна проза нижчого ґатунку.
дякую
