Глянь, кохана, яблуні цвітуть!
А які тепер духмяні ночі!
Сядемо ми вкупочці, отут.
Я з тобою так побути хочу,
Бо казково яблуні цвітуть.
Легіт прохолодний повіва,
Одяг свій на твої плечі кину.
Соловейко, - чуєш? – як співа
Про своє кохання солов’їне!
Вітерець травневий повіва.
Ти стомилась за минулий день
На своїй, такій важкій, роботі.
І тобі тепер не до пісень,
Не до гри солодких слів та плоті,
Бо стомилась за минулий день.
Ладонько ти, ніжная моя,
Моя казко, моя мила Пані!
Буду слухать стогін солов’я,
А ти ляжеш спати на дивані.
Біля тебе так посиджу я.
Білий цвіт на землю, ніби сніг,
Падає, легесенько кружляє
І трави зелений дивоцвіт
Духмяним мереживом вкриває,
Облітає, облітає цвіт.
Духмяний цвіт яблуневих пелюсток, спів солов'я, травнева ніч...і поряд - кохана...Чарівна картина!!!Я б сказала - інтимний пейзаж!!! Так зворушливо і ніжно Ви все це описали...Неперевершено!
dovgiy відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Як довго Вас я не бачив на своїй сторінці!!!
Дякую за відгук!
Дуже ніжно... 
