-Добрий день!
-Добрий!
-Чудово виглядаєте!
-Дякую, Ви також!
-Привіт! Як справи?
-Привіт! Чудово!
-Я бачу, ти аж сяєш. І як завжди усміхнена…
-Є таке.
-Привіт, подруго! Ну як ти? Давно не бачилися…
-Привіт, люба. Я? Добре… Краще за всіх! А ти як?
-Я теж нічого. Така рада, що в тебе все добре, ти щаслива…
-Дякую.
-Ну, мені вже час… Побачимось!
-Так, до зустрічі!
Закінчується робочий день. Іду до дверей. Біля дзеркала поправляю зачіску, перевіряю макіяж на ідеальність…
На вулиці усім усміхаюся, кидаю лукаві погляди на вродливих незнайомців, радо вітаюся з друзями. Сяю. Всередині мене сонце, усмішка на обличчі, очі світяться від щастя. Переходжу дорогу і йду парком. Вітаюся із продавцем квітів та сусідкою, продовжую свій шлях. За спиною чую захоплені репліки знайомих, помічаю заздрісні погляди жінок, зацікавлені погляди чоловіків…
Звертаю на іншу стежку і йду до будинку. Вітаюся із сусідками на лавці, усміхаюся… Сяю. Заходжу в під’їзд і піднімаюся сходами на третій поверх. На моєму обличчі усмішка.
Ключ - у замок, відчиняю двері, заходжу в квартиру. Зачиняю двері. Повільно роблю видих. Вішаю ключі, кладу на підлогу сумку.
Йду по коридору в кімнату і сідаю на підлогу. Темно. Холодно. Тихо.
Сльози струмочками течуть по обличчю.
Чую як мірно стукає годинник.
«Така рада, що в тебе все добре, ти щаслива…»
«Усміхаюся»…
Сяю!?
13.02.2011
