коли ранок приходить до мене
о четвертій ночі,
ходить коло вікон,
стукає у шибки,
потім зазирає, питаючи несміливо
"ти як, мій друже? іще живий?"
я підставляю обличчя,
знімаючи обладунки,
за звичкою промовляючи
"заходь [мовляв> мерщій".
не те щоб я зачекався,
ти ж не спізнюєшся ніколи
у тебе свій розпорядок,
який не знає жодних редагувань.
життя без змін.
спитаєш мене вкотре -
хіба ж це так погано?
так, погано. бо ніч створена
не для самотності,
ніч створена для зізнань.
12.06.2014р. [06:00>
