Поміркуйте над цими словами…
Чуйна людина робить те, що просять.
Черства людина не робить те, що просять.
Дурна людина робить те, що не просять.
Розумна людина не робить те, що не просять.
І лише Мудра людина робить те, що потрібно…
Життя часто порівнюють з дорогою. Але на жаль, вона навіть приблизно не нагадує добре асфальтоване швидкісне шосе. Не так часто, як нам цього хотілося б, на нас чекають успіх, радість, везіння, виконання всіх наших бажань.
Тим більше за черговим поворотом дорога несподівано підносить нам сюрпризи, і не завжди вони приємні. Звичайно, на деякий час, ми повністю втрачаємо "орієнтацію" у власному житті. Навіть якщо хочемо здаватися сильними і всі неприємності тримати в собі, буває дуже важко здійснити цей намір насправді.
Негативні емоції до того переповнюють нас, що необхідно кудись їх виплеснути, поділитися, розповісти про все. Дуже сильно хочеться, щоб вислухали, встали на твій бік, поспівчували, втішили і дали хоч якусь пораду. Здавна в народі побутує приказка: "Чужу біду руками розведу ..." І нам теж починає здаватися, що з боку наші проблеми та їх вирішення набагато видніше.
У країнах Заходу вирішенням таких питань займаються психологи та психотерапевти. Але, по-перше, у нас це поки-що не набуло значного поширення. "У нас інший менталітет", - кажемо ми у відповідь на пораду звернутися до фахівця. А по-друге, навіщо платити психологу, якщо подружка уважно вислухає, побідкається, і навіть, вимовить такі втішні для тебе слова: "Що ти мучишся з цією «бідою» (епітети до цього слова підставте самі)…
Чи варто співчувати «буквам» в Інтернеті? Гадаю, що ні… Не завжди за псевдонімом знаходиться та людина, за яку вона себе видає. Але якщо ви знайомі реально і у вашого знайомого чи знайомої - дійсно біда, то тут потрібні не просто слова, що частіше за все буває формальність, а конкретні вчинки. Є ще один крилатий вислів на цю тему - «Не словом, а ділом!»
Чи насправді лікують слова співчуття у віртуальному світі? Не завжди. Частіше за все, навіть шкодять, тому що певна особа не намагається знайти вихід і робити якісь вчинки сама, щоб виправити ситуацію, або зрозуміти, як далі жити. Насправді вона шукає собі подібних і зациклюється на власному горі, яке для неї здається найбільше у світі.
Найбільше горе – це втрата рідної людини! Але хіба є хоч одна родина, яка когось не втратила? Коли ми шукаємо співчуття і не знаходимо його, то ображаємося на людей. Але чи задавали ми собі запитання – «А чи завжди ми співчували іншим? А може у них горе ще більше? А чи допоможуть їм наші, загально прийняті, слова співчуття, частіше за все, бездушні та нещирі? «
Ще зі школи нас навчають бути небайдужими, але чи задумувалися ми, що можливо є такі ситуації, що людина не може навіть фізично поспівчувати – на те є різні причини і мотивації… Приведу ще один крилатий вислів – «Слізьми горю не допоможеш»… То чи варто влаштовувати публічний «Плач Єремії» на сайті в Інтернеті? Я гадаю, що доцільніше звернутися у приватній молитві до Бога, і не так важливо, де молитися – в церкві, чи вдома перед іконою…
Така моя думка, а у вас вона може бути інша…
ID:
504843
Рубрика: Проза
дата надходження: 12.06.2014 20:07:14
© дата внесення змiн: 13.06.2014 06:51:00
автор: ОЛЬГА ШНУРЕНКО
Вкажіть причину вашої скарги
|
