Несумісна погода, на жаль,
З моїм настроєм, - що тут подієш?
Вчора сонячно – в серці печаль.
А сьогодні – веселі надії.
А на небі, на весь на обшир,
Тільки хмарна в’язка заволока.
Та на серці і спокій, і мир,
І кохання щемлива морока.
Ти прийшла! Ти, - нарешті, - прийшла!
От у мене на серці і свято!
Як же довго ти тут не була!
Як хвилин пролетіло багато!
Ці хвилини без строку були,
Ніби зроблені з клейкої гуми.
І вони дуже довго тяглись,
На душі осідаючи сумом.
А тепер… Що казати тепер?!
Я тебе, моя Ладонько, бачу!
Вже немає тривожних химер
І я нишком, безслізно, не плачу.
Моє серце аж рветься з грудей,
По – весняному любить і б’ється!
Тільки це – крадькома від людей,
Хай назовні ніщо не прорветься.
Сяду я за комп’ютерний стіл,
Та займу свою душу віршами
У яких солов’їні пісні,
Та любов: не розсудна,
Без тями!
