Жовті вогні містечка сяяли яскраво,
Над ними синє небо, сонце золотаве.
А на сирій землі, чорній як попіл,
Сидів і спочивав втомлений сокіл.
Його скували рокові сумління,
Такі міцні й тяжкі немов каміння.
Чи вірний вибір він зробив минулий
Коли летів за свій народ під кулі?
Жили спокійно з лідером кривавим,
Що керувався грубістю й обманом,
А коли скинули пройдисвіта із трону,
Злісні війська прийшли з-за меж кордону.
У тій війні кількість не грала ролі,
Смертельними обіймами неволі
Скувало той народ несправедливе панство
І вже не ті часи, що за гетьманства..
У своїй хаті своя правда, і сила і воля.
Зібрались соколи разом посеред поля
Щоб злих вояків чужеземних подолати
І вигнати "захисників" з своєї хати.
Сокіл той був козак із Запоріжжя,
Що на шляху стояв, на роздоріжжі.
Хто ж винен в цій війні, чи він чи ворог?
І рішення чекав в порохівницях порох.
Та підійшла до козака гарна дівчина,
Ай, не дівчина то була - причина!
Боротись за сім'ю, за правду і за волю,
За гідність, честь, любов і за щасливу долю.
Вмить розірвались кам'яні тяжкі окови,
І позбивали з себе коні всі підкови,
На раз ми зарядили кулями рушниці
І пролилася кров струмком та й на полі пшениці.
Нового лідера обрав народ одноголосно.
І має зараз він можливість доленосну
Піднять з колін своїх людей, синів держави.
Вперед іти, не в бік Москви, не в бік Варшави.