Сьогодні грілася на сонці,
примруживши очі,
як кішка...
Вітер лоскотав мої губи,
кидаючи на них моїх чорних пасмів волосся...
Надривно кричала птаха,
наче її хтось гвалтує,
але цей крик мені подобався,
настільки подобався,
що я хотіла ЩЕ...
В повітрі тримався їдкий запах диму,
змішаного з чимось терпким,
я не досліджувала чим...
На мить розплющила очі,
а в небі біла полоса,
залишена літаком...
Як я залишила на тобі,
у тобі таку полосу...
Ну може і не зовсім білу.
Байдуже...
Тебе нема...
Вже кОтрий день поспіль я дихаю...
У повній однині, безпідстАвно...
Так затишно і тихо
буває тільки перед дощем.
І ця птаха кричить, наче
згвалтована тобою...
Та бАйдуже,
бо я такі тихаю,
не шукаючи тебе у променях
крізь пальців своєї руки...
Дай но опущу голову,
точно тебе нема?
І я ще жива?...
хм...
