Мені ніяково від твого холодного погляду,
Від твоїх вже ніяких рукостискань.
Так хочеться померти з голоду
Та все ж вірю в виконання завдань.
Ти колись був бажаним та улюбленим
Та в одну дуже гіркую мить
Станеш бридким та розгубленим,
А совість твоя хай досі ще спить.
Ось життя нас так розгубило,
Ми ж не в змозі змінитись самі.
Нас ще по світу так не носило
І щодня ми шукаєм ключі...
Ще нам довго до світлой розгадки,
Ми ще зовсім і зовсім малі.
Як зростем - збережемо хоробрість
І силу, і славу, і нерви стальні.
Ми будем цінити бабусину мудрість,
Дідові описи життя на війні.
Татову втіху і волелюбність
І мамині ніжні солов ́їні пісні.
Ми не байдужі до свого життя.
Нам просто лінь себе захищать.
Тільки і мрієм про красиве буття,
Але ж як цим про себе подбать?
