десь між зараз та завтра
сьогодення
зашторене за реальністю
та сховане за сімома замками
напівправди та напівбрехні.
вітер зриває з останніх будинків антени
караючи за пустку всередині кімнат
караючи за різку прямокутність стін
і болючу поверхневість людей
всередині них.
сенс життя стискується
до свого мінімалізму
і стає по своїй суті менший за голку
в копиці сіна.
їсти
пити
спати
працювати -
а жити коли?
у проміжках часу між спалахами
завжди темрява
між вибухами в ланцюгу
завжди болісна тиша
а в уривках самосвідоості
скільки себе пам'ятаю
спалені й потрощені мости.
реальність врізається
споминами
згадками
і передбаченнями
наче відстань
між першим й останнім
побаченням.
11.04.2014р. [15:25>
у дорозі із Здолбунова до Рівного
П/С: читаю жахливо, я знаю про це))