В лікарняній палаті,хворобою вбиті
Лежали двоє хворих у немочах своїх.
Один біля вікна,вдивлявся в його світло,
А другий в сірі двері,постійно споглядав.
Про цвіт садів чудових і небо волошкове,
Про голубів закоханих розказував один.
А другий все це слухав, не міг ніяк збагнути,
Чому біля вікна не він, і заздрістю горів.
Одного разу в ніч ,коли лікарня спала
Біля вікна той хворий в задусі застогнав.
Рука безсила впала і кнопку порятунку
Не міг він натиснути,а друг не помагав.
До ранку мертва тиша і бездиханний хворий
В своїх стражданнях душу він Богові віддав.
Тоді просився інший в сестрички перенести,
Його біля віконця ,де хворий той лежав.
Коли в вікно поглянув,а там стіна стояла,
Не видно ані квітів ,ні білих голубів.
- А де ж те все поділось,:- в жалю в сестри спитався,
- Що він щоденно щиро розказував мені.
Сестричка посміхнулась,і з болем розповіла:
- Той хворий ,що лежав там,не зрячим був завжди,
- А все розповідав вам,щоби душа раділа ,
- Щоби скоріше стали в здоров’ї знову ви.
Тоді у друга серце враз схлипнуло від жалю,
- Я ж міг його від смерті спасти,та не схотів…
- Бо заздрість гризла душу,тепер я гірко каюсь.
Отак не раз буває із нами у житті.
18.04.14 р
Звідкіль такий сюжет? Реальність чи фантазії? 
Щасливої Пасхи Всій вашій родині 
